Тож цей місяць виявився дуже насиченим: ми одночасно продовжуємо вже розпочаті міжнародні проєкти та розвиваємо нові партнерства й наступні ініціативи. Підбивши підсумки Ukrainian Fashion Week SS27, команда вже розпочала підготовку до нового сезону та міжнародних проєктів, запланованих на 2027 рік.
І, звичайно, наступний рік буде особливим для всіх нас: Ukrainian Fashion Week відзначатиме 30 років від заснування. Це важлива дата не лише для нашої інституції, а й для всієї сучасної української fashion-індустрії, становлення якої нерозривно пов’язане з історією UFW.
Сьогодні ви є однією з наймолодших CEO світових Fashion Weeks. Що це означає для вас?
Якби десять років тому, коли я була студенткою філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, мені сказали, що одного дня я стану CEО Ukrainian Fashion Week, навряд чи я змогла б уявити, яким буде шлях до цього моменту.
Фото: Анна Гольцберг
Водночас сьогодні я не завжди відчуваю себе настільки молодою, як це може здаватися з огляду на мій вік. Останні роки були надзвичайно насиченими професійно. Після початку повномасштабного вторгнення, нам доводилося ухвалювати складні рішення, швидко адаптуватися до нових обставин, реалізовувати міжнародні проєкти й брати на себе відповідальність, до якої навряд чи можна підготуватися заздалегідь. І коли сьогодні я озираюся на все, що було реалізовано за цей час за надскладних обставин, розумію, наскільки цей досвід вплинув на моє професійне становлення та сформував моє розуміння відповідальності й лідерства.
Fashion-індустрія — одна з тих сфер, де жінки відіграють важливу роль не лише у творчих процесах, а й у формуванні бізнесу, професійних спільнот та інституцій. Для мене важливо, що тут жіноче лідерство є не питанням формального представництва чи квот, а природною частиною історії та розвитку індустрії. І я, безумовно, відчуваю особливу відповідальність, продовжуючи роботу, яку майже три десятиліття тому розпочала Ірина Данилевська, разом.
У своїх коментарях для українських медіа ви зазначали, що прагнете до наступності, ніж до радикальних змін. Можете розказати більше, які цілі нині ставить перед собою команда UFW?
Насамперед ми вже активно готуємося до 30-річчя Ukrainian Fashion Week, яке відзначатимемо у 2027 році. Одним із важливих проєктів ювілейного року стане оновлення нашого сайту та систематизація архівів UFW. Я вдячна нашому Head of Content Роману Тимофеєву, який ініціював цю важливу роботу.
За три десятиліття ми накопичили величезний пласт матеріалів, який фактично документує становлення сучасної української fashion-індустрії. І сьогодні, коли росія намагається знищувати не лише фізичні об’єкти, а й українську культуру та історичну пам’ять, збереження архівів набуває особливого значення. Водночас нам важливо, щоб 30-річчя стало не лише нагодою озирнутися на пройдений шлях, а й можливістю говорити про майбутнє української моди.
Тому для мене наступність — це не про відмову від змін, а радше можливість розвивати те, що створювалося протягом трьох десятиліть, зберігаючи місію Ukrainian Fashion Week і водночас відповідаючи на нові потреби української fashion-індустрії.
У 2024-му році ми спілкувалися з Сесіль Торсмарк, яка стала керівницею Тижня моди в Копенгагені незадовго до складного для індустрії часу – пандемії. Водночас ваше призначення відбулося вже на тлі повномасштабної війни. Які виклики ви виокремлюєте для себе як найгостріші?
Єлизавета Ущека та Сесіль Торсмарк під час Copenhagen Fashion Week
Мабуть, найгостріший виклик сьогодні — це необхідність працювати в умовах постійної невизначеності, коли ситуація може змінитися буквально за кілька хвилин, а ви з командою маєте бути постійно готовими швидко ухвалювати важливі рішення.
Навіть моє призначення на посаду CEO відбулося за обставин, які насправді ілюструють нашу реальність. Ми планували оголосити новину 2 вересня, у день старту Ukrainian Fashion Week SS27. Але буквально за тиждень до початку сезону Київ зіткнувся з новим загостренням російських атак — регулярними обстрілами вдень. Тому ми перенесли оголошення на фінальний день сезону, адже насамперед мали зосередитися на безпеці та адаптації усіх процесів.
Ми пропрацьовували плани А, B і C та різні сценарії. Але складність навіть не в тому, щоб передбачити кілька варіантів розвитку подій, а в розумінні того, що жоден із них не може бути остаточним: обставини змінюються, і ти маєш постійно адаптуватися, переглядати рішення та знаходити нові способи реалізувати заплановане. Саме цей постійний кризис-менеджмент сьогодні є невіддільною частиною нашої роботи й суттєво відрізняє досвід роботи команди Ukrainian Fashion Week від досвіду наших міжнародних колег.
Індустрія знає Єлизавету Ущеку як керівницю Департаменту комунікацій UFW, а нині – його CEO. Проте ми б хотіли дізнатися більше про вас. Спершу – як розпочалося ваше захоплення модою?
Насправді моє захоплення модою розпочалося ще в дуже юному віці. Любов до моди мені прищепила бабуся. Хоча за професією вона лікар, мода завжди була її великою пристрастю.
Я пам’ятаю, як із нетерпінням чекала того дня місяця, коли бабуся приносила свіжі номери Vogue, ELLE, Harper’s Bazaar, L’Officiel, Collezioni… Для мене, тоді маленької дівчинки це було справжнє відкриття — прекрасний, чарівний світ, настільки далекий від повсякденності й водночас настільки захопливий, що хотілося бодай на мить стати його частиною.
Я могла годинами гортати глянець, розглядати нові колекції, фотографії з подіумів, занурюватися в історії дизайнерів. І хоча мода захоплювала мене з дитинства, тоді я навіть не могла уявити, що одного дня вона стане настільки важливою частиною мого професійного життя.
Фото: Анна Гольцберг
Що в модній індустрії захоплює вас найбільше?
Сьогодні мене захоплює її здатність розповідати історії та говорити про нашу реальність універсальною мовою моди, яка не потребує перекладу.
Від початку повномасштабного вторгнення ми усвідомили, наскільки важливу роль мода відіграє в культурній дипломатії. Сьогодні ми вже можемо говорити про fashion-дипломатію як окремий напрям і сильний інструмент soft power. Мода допомагає зберігати й захищати нашу культурну ідентичність, а українські дизайнери у через свої колекції розповідають світові про те, що ми всі переживаємо.
І мене надзвичайно вражає сила цієї креативної візуальної мови. Вона долає кордони й здатна достукатися навіть до тих, хто, на жаль, «втомився» від щоденного потоку новин про війну — людина може перегорнути чергову новину, але зупинитися перед прекрасною колекцією українського дизайнера. А коли дізнається історію, яка стоїть за нею, побачить не лише естетику, а й особистий досвід, емоції та сенси, закладені в кожен образ. Саме так народжується новий рівень емпатії та розуміння.
Для мене в цьому й полягає особлива сила моди сьогодні — у здатності не лише розповідати, а й бути почутими.
Розкажіть, що формує ваше культурне середовище? Які книги, фільми та митці вплинули на вас у різні періоди вашого життя?
Один із моїх улюблених письменників — це Валер’ян Підмогильний. Після прочитання роману «Місто» я настільки захопилася його творчістю, що прочитала весь його літературний доробок. Утім він виявився доволі невеликим, оскільки Підмогильний — один із представників Розстріляного відродження, чиє життя забрала радянська влада.
Для мене Валерʼян Підмогильний — український письменник світового масштабу, про якого світ так і не встиг дізнатися належною мірою. Його життя обірвали у 36 років, і ми можемо лише уявляти, скільки творів він міг би ще написати. І це трагедія не лише однієї людини, а цілих поколінь українських митців та інтелектуалів, яких цілеспрямовано знищували спочатку за часів Російської імперії, а згодом радянської влади. На жаль, сьогодні ми знову бачимо, як Росія намагається знищувати українську культуру.
Якщо говорити про кіно, то є фільм, до якого я повертаюся щороку, — «Великий Гетсбі» База Лурмана. Мене захоплює його естетика, неймовірні костюми, атмосфера Америки 1920-х років — епохи джазу, сухого закону, розкішних вечірок і стрімкого розвитку Нью-Йорка. І водночас мене завжди вражає історичний контраст: у той час, коли в Америці формувався цей блискучий світ, в Україні розквітало покоління надзвичайно талановитих митців, на яких уже невдовзі чекали репресії та знищення.
Натомість живопис для мене — це передусім можливість зупинитися, побути наодинці з собою й відновити внутрішню рівновагу. Коли я подорожую не у справах, обов’язково першим чином біжу до картинної галереї.
Особливе місце для мене займає Музей Оранжері в Парижі — овальні зали з монументальними «Водяними ліліями» Клода Моне. Художник працював над цими полотнами протягом багатьох років, а після завершення Першої світової війни вирішив подарувати їх Франції як символ миру.
І, знаючи цю історію, я зовсім інакше сприймаю ці роботи. У них є дивовижне відчуття спокою та гармонії, якого нам сьогодні так бракує. Для мене це майже медитативний простір, де можна на якийсь час відсторонитися від усього, що відбувається навколо. Я завжди раджу приходити туди рано-вранці або ближче до закриття, коли відвідувачів менше й можна по-справжньому відчути атмосферу, яку задумав художник. І я досі мрію побувати в Живерні — у будинку та саду Моне, де народився неймовірний світ його живопису.
Якщо говорити не про професійні досягнення, чому вас навчила робота в команді UFW?
Насамперед робота в Ukrainian Fashion Week навчила мене бути частиною команди. В оргкомітеті працюють професіонали, які присвятили індустрії понад 20 років, і зовсім молоде покоління. І для мене особливо цінно, що це середовище, де ідеї кожного мають право бути озвученими, почутими та реалізованими, незалежно від віку чи досвіду.
Фото: Анна Гольцберг
Це можливість постійно вчитися, професійно зростати, переймати досвід і отримувати поради від людей, які формували сучасну українську fashion-індустрії. Водночас це команда, де кожен працює не заради власного результату, а заради спільної мети.
І, мабуть, саме в цьому полягає особлива цінність нашої корпоративної культури — у синергії різних поколінь, досвіду та поглядів, яка дозволяє нам реалізовувати масштабні проєкти навіть за непростих обставин.
Що ви знаєте про себе в 28 років, чого не могли сказати, наприклад, у 20?
Моїм особистим неочікуваним відкриттям стала стресостійкість.
У 20 років я могла неймовірно хвилюватися через університетські іспити, навіть попри, зазвичай, високі результати. І тоді я точно не могла уявити, що у кризових обставинах здатна зберігати спокій, впевнено ухвалювати рішення та швидко знаходити вихід із ситуації.
Сьогодні я розумію, що завжди існує більше ніж один варіант вирішення проблеми. Іноді достатньо подивитися на ситуацію під іншим кутом або змінити підхід. І найбільшим відкриттям для мене стало те, що саме в доволі кризові моменти я можу бути справді зібраною та діяти.
Яким ви бачите сприйняття української модної індустрії після завершення війни? Як ми маємо говорити про неї у світі та, спершу, всередині країни?
Ми вже сьогодні бачимо, як змінюється сприйняття української моди. У 2022–2023 роках міжнародна fashion-спільнота об’єдналася у щирому бажанні підтримати українських дизайнерів. Важливу роль у цьому відіграла ініціатива Support Ukrainian Fashion від UFW, завдяки якій протягом чотирьох сезонів понад 70 українських брендів представили свої колекції на 13 міжнародних тижнях моди, зокрема в Лондоні, Копенгагені, Берліні та Лос-Анджелесі.
Ксенія Шнайдер, Іван Фролов та Юлія Паскаль під час London Fashion Week
І це був надзвичайно важливий момент.
Водночас за ці роки українські бренди пройшли шлях від солідарності до визнання високого професійного рівня української fashion-індустрії — завдяки сильним ДНК, високій якості, професійному підходу до ведення бізнесу, зокрема, здатності виконувати міжнародні замовлення й дотримуватися термінів поставок навіть за надскладних умов. Це справді змінило ставлення до українських дизайнерів.
