6 українських дівчат говорять про фемінізм

Статьи
08.03.2018
ТЕКСТ: Ірина Славінська
ПОДЕЛИТЬСЯ
Лариса Денисенко, Катерина Левченко, Марія Берлінська, Наталя Федорович, Марія Дмитрієва та Оксана Павленко
ПОДЕЛИТЬСЯ

Спеціально до 8 березня, дня, коли ми відзначаємо боротьбу за рівні права та дякуємо всім тим жінкам, що її ведуть, L’Officiel Online разом із кампанією “Повага” підготували матеріал “Феміністки”.

6 різних дівчат з різних сфер та різних поколінь розповідають про те, що для них фемінізм, як популяризувати його ідеї та відучити людей боятись цього слова. Кожна з наших героїнь і словом, і ділом пропагує головні засади фемінізму – рівність, відповідальність та взаємоповагу.

 

Лариса Денисенко

Письменниця, адвокатка, радіоведуча, посланниця доброї волі ООН в Україні з питань толерантності, колумністка L’Officiel-online. Одна з облич правозахисного руху в Україні, знавчиня “м’якої комунікації” теми гендерної рівності навіть у не надто сприятливих для цього середовищах.

 

Мода використовує феміністичні гасла, та й взагалі працює з соціальною тематикою. Навіщо моді фемінізм?

Історично мода допомагала нам відчувати себе собою. Перші брюки, міні-спідниці, вільні сукні без корсетів. Мода допомагала жінці бути такою, як вона хоче. Хоча і не без того, щоби щось диктувати. В зміні жіночого костюму можна прочитати чимало цікавих речей про зміну жіночих соціальних ролей.

Чому до фемінізму та феміністок в Україні є насторожене та вороже ставлення?

Люди чомусь досі думають, що фемінізм — це про піднесення сумок, дарування квітів і притримування дверей, а не про рівні зарплати, відповідальність в родині, відповідальність перед собою. Люди чомусь вважають, що фемінізм значить, що жоден чоловік тобі більше не подарує жодної квіточки, шуби та каструлі.

Такі стереотипи я називаю “ксенофобозавр”. У комусь залишився тільки хвостик. У комусь застряг кігтик. А хтось має цілого ксенофобозавра в собі та пихкає ксенофобним вогнем. Людина може сама собі цього навіть не визнавати.

Існує також цікава трансформація мізогінії в деяких жінок, які досягнули успіху в своїх галузях. Мовляв, якщо я страждала та пробивалася, то і ти не скавучи, що тобі хтось заважає. Така позиція принижує інших людей.

Міфи про фемінізм творить і церква, і світська держава. В народних піснях і прислів’ях широко присутня тема домашнього насильства, існує безліч анекдотів і жартів про свекрух і тещ, про невістку... На жінках концентруються та відіграються всі. Це одна зі звичних рамок співжиття.

Тому коли ти намагаєшся випростуватися та розправити плечі, тебе намагаються в ті рамки знову загнати.

 Як в таких умовах можна популяризувати чи пропагувати фемінізм?

Там, де править емоція чи звичка, важко працювати логічно. Але це не значить, що пробувати не треба. Треба! Дуже корисними можуть бути великі глобальні рухи — як-от #metoo чи HeForShe.

Про права жінок потрібно говорити з чоловіками, дітьми та всіма меншинами і соціальними групами. Наприклад, в Канаді в спільнотах до управління залучають у відсотковому відношенні стільки голосів, скільки різних спільнот живе в громаді. Інакше це не спрацює.

Чи може окрема людина на своєму місці долучитися до пропагування гендерної рівності?

Так, цьому є безліч прикладів. Якщо говорити про себе, навіть моя присутність в деяких освітніх програмах впливає бодай на те, що на бейджах і табличках з’являються фемінітиви. Це змінює дискурс. Навіть тим, хто зі мною не згоден, це дозволяє поставити запитання та почати дискусію.

Так само в мандаті будь-якої публічної людини має бути реакція на випадки сексизму, особливо з боку можновладців. Можливо, наслідки не будуть помітними негайно, але вони будуть щоразу помітніші, та й голоси звучатимуть впевненіше. А голоси тих, хто дискримінує та принижує, стануть менш чутними.

 

Катерина Левченко

На початку 2018 року призначена урядовою уповноваженою з питань гендерної політики, працює з офісом віце-прем’єр-міністерки Іванни Климпуш-Цинцадзе. Засновниця “Ла-Страда Україна”, що опікується протидією домашньому насильству та насильству проти дітей. Один із найбільш успішних реалізованих проектів — національна “гаряча лінія” для постраждалих від домашнього насильства.

 

Мода використовує феміністичні гасла, та й взагалі працює з соціальною тематикою. Навіщо моді фемінізм?

Фемінізм — це повага до індивідуальності, а мода завжди намагається використовувати індивідуальний стиль кожної та кожного. Також мода намагається тяжіти до різноманіття, а фемінізм як одна з ідеологій та філософій дає дуже підґрунтя для моди. В ньому знаходиться місце і для екологічних чи будь-яких інших трендів. Якщо щось входить в моду — значить, воно було, є і буде.

Чому до фемінізму та феміністок в Україні є насторожене та вороже ставлення?

Тому що не знають, що це таке. Мовляв, феміністки, суфражистки, проститутки, лесбіянки — підозрілі якісь жінки. Культура не може звикнутися з тим, що жінка може мати свою точку зору та самість, і що жінки можуть мати свій голос, відмінний від чоловічого. Але в суспільстві мають звучати різні голоси — поміж них мають бути і жіночі, і чоловічі. По-друге, присутня маніпуляція самим поняттям “фемінізм”. Маркування фемінізму як негативного явища та виділення певних “негативних рис” жінок з’явилися не в Україні, це ж явище існує і в інших країнах. По-третє, сьогодні бути феміністкою просто — нас ніхто не переслідує за ці ідеї. А от на початках фемінізму це було небезпечно. Жінки та чоловіки, котрі проголосили себе феміністками та феміністами, були бунтарями. Вони виходили за рамки того, що суспільство вважало прийнятним для жінок.

Як в таких умовах можна популяризувати чи пропагувати фемінізм?

В мене є враження, що це потрібно робити через конкретні суспільно відомі приклади. Можна не ходити далеко та пригадати розпорядження часів Азарова про дрескод у Кабміні. Там написано все так, ніби жінки живуть у домострої та мають дотримуватися того, що їм нав’язують у суспільстві. Звичайно, певна кількість жінок від цього страждає. Думаю, показуючи дурість і образливість таких речей, можна добитися прийняття фемінізму. Це потрібно доносити і через особистий приклад. Тут виникає друга складність — люди не завжди вміють розпізнавати порушення власних прав, посягання на власну гідність. Так, можна не знати, які саме норми порушення з формальної точки зору, але важливо відчувати, коли відбувається посягання на гідність. Пригадую, якось мені подзвонила моя 10-річна донька під час відпочинку в літньому таборі. Вона попросила надіслати їй Конвенцію про права дитини. Я запишалася дитиною, котра знає про існування такої Конвенції, але розхвилювалася, навіщо їй такий документ. Відповідь ілюструє те, про що я кажу: “Мамо, мої права порушуються, але я не пам’ятаю, за якою статею”. Тому просвіта дуже важлива, вона має бути гендерно чуйною. Просто знати — замало. Треба відчувати.

 Чи може окрема людина на своєму місці долучитися до пропагування гендерної рівності?

Так. Не випадково я брала участь у конкурсі на посаду урядової уповноваженої з питань гендерної політики. Думаю, наше суспільство вже готове до багатьох змін. Я не прийду працювати на порожньому місці. В Україні сильний жіночий рух, сильне експертне середовище. Ситуація виглядає позитивно, її важливо використати.

Маю і власний приклад такої спроможності: 20 років тому я та мої колежанки створили "гарячу лінію" з питань попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та протидії дискримінації. Та лінія досі працює, багатьом людям вона допомагає змінити життя.

Другий приклад — 2010 року разом із подругою Оленою Сусловою ми подали позов щодо слів Азарова про реформи як “нежіночу справу”. Ми дійшли до Верховного суду, але суд не знайшов там дискримінації. Але згодом Олені у Вірменії розповіли колеги, що та справа була дуже видимою та вплинула на поведінку політиків у Вірменії.

 

Марія Берлінська

Керівниця Центру підтримки аеророзвідки та засновниця громадянської адвокаційної кампанії “Невидимий батальйон”, що привернула увагу до проблем жінок, які служать на фронті, але не мають доступу до рівноправної контрактної служби через відповідні накази Міноборони та застаріле дискримінаційне законодавство.

 

Мода використовує феміністичні гасла, та й взагалі працює з соціальною тематикою. Навіщо моді фемінізм?

В українській традиції є вираз “не на часі”... а дизайнери відчувають, що таки на часі. Ринок так  працює, ринок не буде популяризувати те, що байдуже людям. Водночас мода на хвилі тренду може спрацювати і на користь просвітництва як інструмент популяризації фемінізму.

Чому до фемінізму та феміністок в Україні є насторожене та вороже ставлення?

Тому що немає знання та розуміння, що це. Наші люди не лихі, вони не мають вродженого упередження: все виростає з виховання. Самі жінки часто не задумуються про здобутки фемінізму — виборче право, право на роботу, освіту, майнове право. Всі ці права для них здобули феміністки, але нині всі звикли, що народжуються з цим правом, воно ніби існувало завжди. Коли буде знання — не буде страху.

Як в таких умовах можна популяризувати чи пропагувати фемінізм?

Те, що я скажу, буде звернене до кожної читачки та кожного читача. Передусім говоріть з близькими та друзями. Не можна врятувати весь світ одразу. Почніть з кола найближчих — навчіть їх кататися на цьому велосипеді. Гендерна чутливість — це як вміти кататися на велосипеді, ти більше не можеш це забути та розучитися бачити світ саме так. Зрозумівши, що фемінізм — це система координат, у якій люди намагаються бути чесними один із одним, ти починаєш інакше бачити світ. Це тут, в столиці, може виглядати, що фемінізмом нікого не здивувати, а в провінції слово “фемінізм” налякає, бо його зробили одіозним. Коли я говорю в своїх лекціях всі ті самі речі, але без слова “фемінізм”, то в аудиторії сказане сприймають природно і схвально. 

Тому що дуже мало людей від народження мріють когось утискати чи дискримінувати. Я переконалася в цьому в армії: там психологічно стійкі та незакомплексовані чоловіки готові бачити жінок рівними.

Чи може окрема людина на своєму місці долучитися до пропагування гендерної рівності?

Абсолютно так. Фемінізм — про всіх, це не елітна теорія і не закритий клуб. Фемінізм — це про те, як суспільство може найбільш ефективно функціонувати, аби всім було комфортно. Кожен може трохи почитати та подивитися відеолекції. Далі можна виключити зі свого мовлення фрази “ти чоловік, і тому ти повинен” і “ти жінка, і тому ти повинна”. Не треба заганяти людей у пастку статі, вона себе віджила. Натомість ти — людина, тому ти можеш робити те, що тобі подобається, і відкрито розвиватись.

 

Наталя Федорович

Як заступниця міністра соціальної політики опікується зокрема темою гендерної рівності, протидії домашньому насильству та іншими проблемами, з якими стикається чимало українок щодня.

Мода використовує феміністичні гасла, та й взагалі працює з соціальною тематикою. Навіщо моді фемінізм?

Це знак часу. Мода — це відображення настрою в суспільстві, його емоцій, хвилювань, очікувань, надій.

Чому до фемінізму та феміністок в Україні є насторожене та вороже ставлення?

Перша причина — природна реакція на все нове, особливо на незрозуміле. В людей виникає природний спротив: мовляв, нехай буде так, як є, нехай нічого не міняється. Зміни — це завжди невідомість, а невідомість викликає страх. Друга причина — стереотипи в суспільстві. Жінка повинна, жінка має... Третя причина — монополія чоловіків на владу. Ми цього можемо не усвідомлювати, але вона повсюдна. Пам’ятаю слова одного діючого політика, котрий розповідав про свою розмову з іншим чоловіком, також політиком, чоловіком жінки-політика. Його слова були такі: “Нехай вона собі трохи побавиться”. Освічені активні чоловіки досі чомусь сприймають жіночу активність як “хай вона собі побавиться”.

Як в таких умовах можна популяризувати чи пропагувати фемінізм?

Думаю, що потрібні конкретні кроки для реалізації прав жінок, нехай і через присоромлення чоловіків і створення нових стандартів поведінки. Наприклад, закон про аліменти. Мені було приємно читати у Facebook пости моїх друзів, які писали про те, як соромно не платити аліментів. Потрібно було створити нову систему, аби допомогти усвідомити норму, наприклад те, що платити аліменти — це нормально і що соромно їх не платити.

Чи може окрема людина на своєму місці долучитися до пропагування гендерної рівності?

Так. В Україні було і є багато жінок-лідерок, які працюють попри спротив. Одна людина на своєму місці може зробити дуже багато.

 

Марія Дмитрієва

Засновниця та модераторка феміністичних спільнот у Live Journal та Facebook, найбільш численна сьогодні — група ФемінізмУА. Гендерна експертка, співпрацює з багатьма жіночими організаціями.

 

Мода використовує феміністичні гасла, та й взагалі працює з соціальною тематикою. Навіщо моді фемінізм?

Мода завжди була частиною соціальних зрушень і прогресу. Мода ніколи не була суто “жіночою”, вона була частиною політики та відображала суспільні тенденції. Згадаймо купальник бікіні, жіночі штани, появу практики гоління ніг... Мене не дивує, що феміністські ідеї є частиною дискурсу моди — так було вже декілька десятиліть на Заході. В Україні було інакше, бо в СРСР було два вороги — буржуазний націоналізм і буржуазний фемінізм. Феміністок гнобили та висилали з країни.

А тепер Україна не тільки в моді є частиною глобального суспільства, тому теми, що піднімаються в країнах “першого світу”, стають і для нас актуальними. На цьому тлі стає видно, що в Україні є своя довга історія фемінізму. Сьогодні не потрібно довго шукати, аби знайти бодай якусь феміністку, тому що в нас є будь-які феміністки.

Чому до фемінізму та феміністок в Україні є насторожене та вороже ставлення?

Це пов’язано з тим, що рабовласники бояться звільнених рабів. Вони бояться, що після звільнення ті зроблять із рабовласниками те, що раніше рабовласники робили з рабами. Це пояснює ненависть чоловіків до феміністок — на них вони проектують свою ненависть до жінок.

Жінки не люблять фемінізм через те, що вірять: хороші дівчатка захищені від насильства та дискримінації. Але це не так. В умовах патріархату саме чоловіки вирішують, чи натовкти пику тій чи іншій жінці. Поведінка тут ні до чого.

Коли це усвідомлюєш, жити стає набагато страшніше, тому я розумію жінок, які не хочуть цього визнавати. Сподіваюся, вони знайдуть у собі ресурс визнати, хто жертва і хто все контролює. Так само сподіваюся, що вони визнають, що феміністки не є ворогинями. Феміністки просто трохи краще розуміють, що відбувається.

Як в таких умовах можна популяризувати чи пропагувати фемінізм?

Я ніколи не займалася пропагуванням. Я відповідаю, коли в мене питають. Якщо ж до мене приходять сперечатися, аби показати, які всі феміністки тупі, то я без вагань відправляю таких людей у пішу еротичну подорож, бо ціную свій час.

Звичайно, я приходжу на ефіри, коли мене запрошують. Свого часу Оксана Кісь порадила мені не дискутувати, а використовувати маячню опонента як трамплін, аби донести те, що мені важливо донести. Відтоді цією порадою я користуюся на всіх ефірах. Якщо я хочу донести думки до аудиторії, то маю зважати не так на інтереси співрозмовників, як на інтереси жінок загалом.

Для себе я з’ясувала, що із старшими жінками на ці теми говорити простіше. Вони мають досвід, а також їм є що втрачати. Вони розуміють, коли ти говориш про побутове рабство. Звичайно, такими словами це краще не називати, але несправедливість поділу побутової хатньої праці вони дуже добре розуміють.

Серед молодих дівчат, особливо тих, у кого хороша освіта і хто походить із середніх і вищих прошарків населення, про це говорити важче. Вони не завжди це сприймають, бо в них є ресурс і їх ще життя мордою об стіл не било. Вони не знають, що таке жити з маленькою дитиною на руках та мати складнощі при прийомі на роботу — мовляв, жінка буде багато сидіти на лікарняних. Працедавці не усвідомлюють, що саме мами є найнадійнішими та найефективнішими працівниками, бо мають досвід менеджменту процесів удома, оптимального використання обмежених ресурсів.

Чи може окрема людина на своєму місці долучитися до пропагування гендерної рівності?

Звичайно. Не можу собі уявити сферу, де не існувало би питання гендеру та прав жінок. Це всеосяжне поняття. Наприклад, часто говорять, що чоловіки отримують більші зарплати, бо виконують важчу роботу. Але я не вірю, що робота в санітарки інфекційного відділення легка. Так само в царині освіти, де чоловіків — лише 20 % і де вони мають вищі шанси швидше підніматися кар’єрними сходинками.

 

Оксана Павленко

Журналістка, засновниця сайту The Devochki. Працює як лекторка та авторка текстів. Сайт The Devochki працює з темою гендерної рівності через призму особистого досвіду.

 

Мода використовує феміністичні гасла, та й взагалі працює з соціальною тематикою. Навіщо моді фемінізм?

Мода та вся поп-культура — це губка, що вбирає те, що в світі. Саме поп-культура дозволяє людям зрозуміти, що відбувається в світі. Наприклад, у серіалах останніх кількох років обов’язково піднімають питання прав жінок — тепер може здатися, що так було завжди.

Чому до фемінізму та феміністок в Україні є насторожене та вороже ставлення?

Мені здається, що найбільша проблема — це відсутність знань. Це і пояснює таке ставлення: в країні немає відповідної культури, а в людей немає знань. Страх — це їхній захист. Через відсутність знань мої знайомі жінки переживають, що через фемінізм у них “заберуть квіти”. Але, дівчата, не хвилюйтеся: будуть і квіти, і цукерки, і все, що ви захочете. Водночас, особисто я не стикалася з дуже ворожим ставленням до фемінізму, коли розповідала про свої погляди. Можливо, мені пощастило говорити про це з правильними людьми?

Як в таких умовах можна популяризувати чи пропагувати фемінізм?

Щоб люди розуміли, треба відкласти агресію та не використовувати сленгові цехові слова. Термінологія не працює, бо з читачем треба говорити на рівних. Не треба пояснювати, думаючи, що читач нічого не знає. Ми на The Devochki працюємо з форматом колонок, апелюючи до особистого досвіду. Звичайно, виникають дискусії, але ми до цього звикли. Також ми створили “Вестник ада и сексизма” для тих, кому важко стежити за всіма новинами. Люди не можуть читати всі спеціалізовані сайти, їм зручніше двічі на місяць прочитати підсумки з певної теми. Наприклад, в кінці Олімпіади ми підготували добірку “Вестника”, де вона була основною темою. Люди під час бесід і дружніх розмов хочуть “блеснуть”. Думаю, варто давати їм таку можливість, запропонувавши якісь цікаві факти чи історії.

Чи може окрема людина на своєму місці долучитися до пропагування гендерної рівності?

Звичайно. Ми живемо в світі, де майже в кожного є інтернет і соцмережі. Один пост або лист працює. Я не вважаю себе активісткою, тому що я мало роблю в офлайні, — при цьому мене щодня запрошують прочитати лекцію про фемінізм, права жінок або домагання. Я відмовляюся, тому що не вважаю себе достатньо компетентною. Але це говорить про видимі результати моєї роботи та роботи нашого сайту.

В Україні популярна думка про те, що треба починати з себе: полагодити власний паркан, помити підлогу на поверсі тощо. Це працює. Подивися серіал про жінок, підтягни рівень англійської, напиши про це пост, а ввечері обговори фільм із подругами за келихом вина. Ця магія дійсно працює!

 

Почитати цей матеріал у виконанні Поваги можна на їхньому сайті.

ПОДЕЛИТЬСЯ
На сайте доступны аудиозаписи статей, подкасты и рекомендации стилистов в аудио-формате. Такие материалы отмечены соответствующим знаком(слева).