Попри те що прем’єра вистави Олени Коляденко «Кабаре» відбулася в грудні 2023 року, її шалена популярність свідчить про незгасну цікавість суспільства до українського театру. Для Іллі Чопорова, актора родом з Одеси та випускника Київського національного університет театру, кіно й телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, який зіграв роль конферансьє Емсі, постановка стала знаковою та особливо інтимною. Сьогодні його розклад сповнений незліченними репетиціями, створенням музики, інтерв’ю та зніманнями. Свою популярність улюбленець американського TikTok також конвертує в донати на допомогу українській армії, надто коли під час його прямих етерів у соціальних мережах лунає звук повітряної тривоги.
В інтерв’ю для «L’Officiel Україна» Ілля розповідає про життя на сцені, зокрема про свою знакову роль у «Кабаре», і ділиться подробицями майбутніх прем’єр.
Яким був ваш перший театральний досвід? Яким ви бачили чи уявляли сцену до того, як стати її частиною?
Я постійно відвідував театр в Одесі. Завдяки тому що в дитинстві та юності брав участь у різних театральних гуртках і студіях, завжди міг потрапити до театрів. Я захоплювався виставами, які були поставлені на одеських сценах. У школі дивився вистави Івана Уривського, який на той момент був головним режисером Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька. Мені подобався Уривський, до того, як це стало мейнстримом (сміється).
Складно сказати, як я бачив сцену до роботи в Молодому театрі. У мене були проби, я брав участь у невеличких сценках, були й інші перші сходинки. Вони важливі, але не думаю, що комусь цікаві. Для мене театр не змінився. Чим професійніший він, тим більш дисциплінований. Але неважливо, це театр чи невелика студія, усе одно в них є режисер, є актори, є люди, які відповідають за світло, звук тощо. Усі ці компоненти завжди роблять театр театром.
«Кабаре» ви називаєте найуспішнішою виставою у своїй карʼєрі, поки безліч закордонних та українських артистів намагаються абстрагуватися від позначення своїх проєктів як знакових. Що для вас означає роль конферансьє Емсі?
З одного боку, те, що актори не люблять ототожнювати себе з однією роллю, це правда. З іншого, зазвичай ті стають відомими лише завдяки їй. Тут лише питання в тому, наскільки актору вдасться реалізувати себе в інших ролях. «Кабаре» подарувало мені певну відомість та успіх. Але я все ще актор театру, у мене з’являються нові вистави, адже я не жив заради лише цього моменту. Я буду грати те, що мені скажуть.
Не знаю, чи є в мене щось спільне з моїм персонажем у «Кабаре», чи те, що мене захоплює в ньому. Це інша людина, яку я втілюю на сцені. Ця роль діаметрально протилежна моєму баченню світу, способу життя, моєму існуванню. Я був здивований, що мене затвердили на цю роль. У житті я набагато менш екстраверсійний. Коли я не граю «Кабаре», мені складно уявити, що це я. Добре, що хоча б є макіяж.
В інтерв’ю «L’Officiel Україна» Олена Коляденко зізнавалася, що розмірковувала над складністю поєднання балету Freedom та академічних акторів. Яким для вас став цей досвід?
Усе залежить від характеру людини. Я дивився на артистів балету, які розминаються краще, ніж я танцюю. Спочатку мені було важко знайти коннект. Але поступово все органічно переросло в тепле спілкування. Мені подобаються наші стосунки з Freedom. Ми багато навчилися одне в одного. Я дуже щасливий, що ця колаборація відбулася в моєму житті. Окремо хотілось би поговорити і про успіх «Кабаре», зокрема вашого амплуа, у соціальних мережах.
Як ви реагуєте на популярність серед закордонної авдиторії?
На сьогодні я трохи звик до цього й нормально реагую. Але коли я вперше побачив, що «Кабаре» стає настільки популярним на Заході або взагалі в Новій Зеландії чи в Австралїї, я вже не кажу про Європу чи Азію, це був неймовірний досвід. Це почалося так швидко, що я не встиг це усвідомити. Приємно, що наше століття дає таку можливість. Що театр може бути настільки популярним і відомим завдяки інтернету. Це ж навіть не кіно. Зараз я бачу, як багато користувачів публікують фрагменти з різних вистав у TikTok, популяризуючи це мистецтво. Бо насправді це дуже класне дозвілля. Мені здається, що похід у театр дає змогу абстрагуватися від буденних проблем, війни. У кінотеатрі в тебе є суспільний дозвіл дістати телефон та відповісти в месенджері. Театр занурює в історію, даруючи нагоду прожити інше життя з акторами, які грають тут і зараз. Так, у цьому також полягає привабливість театрального мистецтва. Люди прийшли дивитися на людей. Цей контакт набагато сильніший, більш занурюючий.
Коли українська культура виходить на інші «ринки», це підкреслює прогалини в розумінні війни в Україні. Які емоції викликають коментарі про платформи, на яких можна придбати авіаквитки в Київ, тощо?
Попадання в стрічку рекомендацій – це лотерея. Тому я дуже щасливий, що ми, так би мовити, витягнули щасливий квиток. Адже це дозволяє просувати українську культуру у світі. Наприклад, деякі користувачі надсилають повідомлення, що вистава надихнула їх вивчати українську мову. Крім того, вони питають, як допомогти країні, куди можна задонатити.
Я проводив прямі етери, і під час одного з них розпочалася повітряна тривога. Я дав глядачам послухати, як це звучить. Завдяки платформі United24 користувачам зручно донатити з-за кордону. Коли я відкривав особисті збори з моєю нареченою (Дар’я Грачова – українська акторка театру. – Прим. ред), я також створював покликання на PayPal. Тоді закордонна авдиторія допомагала нам закрити ледь не більшу частину необхідної суми.
Наприкінці лютого відбулася премʼєра нової вистави Молодого театру за вашої участі. Розкажіть, як глядачі зустріли «Праматір степів»?
Це прекрасна вистава. Я давно не відчував такого захвату від роботи. Це була дуже тепла, затишна, візуально красива постановка. Я маю не так багато виходів, але мені дуже подобається моя роль. Серед іншого я маю ходити на сцені на милиці, чому було не так легко навчитися. У «Праматері степів» я більше відповідаю за «світло та радість», адже сама вистава сповнена серйозними темами.
Ви також працюєте над створенням музики для вистав Молодого театру.
Так, це не перша моя вистава, для якої я пишу музику. Я доволі довго сперечався зі своїми музичними даними. Мені не хотілося, аби мене асоціювали із цим. Якщо актор співає, йому будуть давати лише співочі ролі, і це логічно. А умовно драматичні ролі віддадуть іншому. Перші вистави в театрі я працював в ансамблевих постановках. Не було таких вистав, аби розкритися і як співак, і як актор. Але в якийсь час я прийняв, що це може бути моєю нішею. І коли зрозумів це, у мене почали з’являтися і драматичні ролі. Щодо музики, тоді я працював у театрі лише рік. Люди завжди складно освоюються в новому колективі, тому через те, що я писав музику, у нас з’явилися додаткові точки дотику. Це допомогло мені побудувати зв’язки з колегами та заручитися їхньою підтримкою.
Коли у 2023 році театр відчув ренесанс, українській сцені, за законами циклічності, пророчили швидкий спад уваги публіки. Проте активна зацікавленість авдиторії зберігається і досі. Чи можете ви сказати, що театр зміг стати частиною життя та дозвілля українського суспільства?
Так, гадаю, це буде відбуватися і далі, поступово в нашу культуру вкоріниться театр. Наприклад, як у Німеччині. Якщо така тенденція продовжуватиметься, ми можемо стати новою театральною країною в Європі. Не стільки в плані жанрів та форм, скільки в тому, яким важливим складником життя суспільства є театр. Мені здається, ми крокуємо в цю сторону. Як то кажуть, запам’ятайте цей твіт. Сьогодні є таке явище, як популярний театр. Нішевий чи експериментальний, театр усе одно працюватиме. Це як із хвилями кав’ярень: вони можуть існувати поруч. Люди одночасно будуть хизуватися тим, що сходили на «Кабаре» чи Уривського, але інші також ходитимуть у незалежний театр, який ставить експериментальні постановки. Вони не суперечать один одному. Чим більше вистав, тим більше ніш, які можна заповнити.
Рано чи пізно майже всі актори театру йдуть у кіно. Чи отримували ви пропозиції знятися в повнометражних стрічках? І чи хотіли б ви спробувати?
Я вже отримував пропозиції. Одні з них поки що знаходяться на етапі затвердження, десь я не пройшов кастинг. Щодо окремих – відмовився, адже є проєкти, з якими я б не хотів асоціюватися. Кіно для мене – це не про гроші, а про створення якісного та класного продукту. Якби я уявляв ідеальний фільм, у якому хотів би знятися, це був би європейський артхаус, авторське кіно. Я вважаю, що всьому свій час. Головне – дожити (сміється).
Потрапити у ваш розклад – справа не з простих. Розкажіть, як проходить ваш день та скільки часу зазвичай займають репетиції в Молодому театрі?
Мій розклад – це болюча тема. У кожної вистави є так званий «зелений коридор», коли проходить монтаж декорацій, світла, фінальна підготовка костюмів тощо. У цей час у мене накопичується велика кількість запитів, які потім маю вирішити одночасно. Чим далі, тим менш смішним для мене виглядає поняття театрального менеджера актора. Театр вихідний щопонеділка. Тому цей день тижня став моїм, на диво, найгіршим. Адже всі свої справи я відкладаю на початок тижня. Репетиція-виставарепетиція-вистава – найкращий розклад для мене, адже я просто відмовляю решті запитів.
Який театральний фокус у вас зараз?
Ми працюємо над новою виставою, яку ставить художній керівник Українського малого драматичного театру Дмитро Весельський. Її прем’єра запланована на квітеньтравень цього року. Це «Патетична соната» Миколи Куліша. Мені дуже подобається роль, яку я граю. Сподіваюсь, її полюбить і глядач. Ким би був Ілля Чопоров, якби не робота в театрі? Останнім часом часто про це думаю. Мені складно відповісти, бо мені здається, що я не знаю іншого стилю життя. Можливо, знімався б у кіно. Але мені не хочеться вірити, що театр колись зникне.
Але ж ви гарно співаєте.
Якби мені сказали: грати в сумнівних виставах чи займатися музикою, я б обрав останнє. Але не впевнений, що отримував би від цього задоволення.|