Любов Якимчук: Нічого важливішого немає, ніж те, про що ми зараз говоримо. Це стосується нас. Ми думаємо про себе як про конкретну людину - егоїстично про себе думаємо. Я все-таки закликаю так егоїстично про себе думати хоча би час від часу. Для того принаймні, щоби якось нормально існувати у цьому світі.
Є відоме фізіологічне визначення про любов як набір певних реакцій між певними партнерами. Це те, що людині як частині тваринного світу потрібно, щоби виживати у цьому світі. Бо ми все-таки спочатку тварини, які не розмислюють про високі категорії і поняття. Наше відчуття себе - це найперше, що у нас є. Ми хочемо їсти, хочемо любити, ми хочемо спати. Тобто у нас є основні базові потреби, які ми маємо задовільняти. Любов знаходиться, якщо говорити про піраміду Маслоу, на кількох рівнях. Як на тому, де про формування родини, зв'язків, так і на базовому, де про секс. Тобто любов - це навіть трохи більше, ніж їжа. Це те базове, без чого не може більше бути жодних надбудов, культурних, духовних тощо.
Гаська Шиян: У моїй першій книжці є цитата, де пара після сексу лежить і хлопець каже: "Якби всі любили запах сперми так, як ти, то було б менше воєн". Тобто це ті базові речі, які домінують над проблемами, які люди створюють. Але стан, який я найбільше ненавиджу, - це стан закоханості. Такої фатальної закоханості, травматичної, яка тебе поїдає. Я вважаю загалом злочином те, що література та інші різновиди мистецтва стільки років це оспівують. Тобто ми, в принципі, з дитинства ростемо з розумінням і з нав'язливою думкою, що це треба пережити у житті, хоча би раз, а краще - більше! Оці любовні страждання, щоб у тебе серце розривалося і так далі. Я можу тебе звинувачувати, що ти причетна до цього злочину: міфологізації та оспівування цього почуття чи уявлення?
Любов Якимчук: Я вийшла якраз останнім часом із максималістського свого - певне, навіть підліткового - стану: я не міфологізую і не оспівую. Останнім часом я пишу про різні фізіологічні речі, пов'язані з любов'ю. Пов'язані з нашим існуванням - про комплекси, які теж дуже пов'язані з любов'ю. Але я не погоджуюсь із тим, що закоханість нас пожирає, що я стаю непродуктивною. Для мене це хороший стан, навіть абсолютно нормальний. Стан, у якому мені комфортно, у якому я не випадаю із життя. Я можу функціонувати і ще й почуватися щасливою. Я би навіть хотіла змогти почуватися закоханою все життя.
Але мені йдеться не про закоханість заради закоханості. Про нормальні стосунки двох людей, у яких одному і другому добре. Я не бачу сенсу закоханості, любові без відповіді. Це навіть любов'ю не можна назвати. Це якась психічна проблема, яку люди чомусь називають любов'ю. Мене дратує цей романтичний пафос і тішать вірші, які його розбивають. Я люблю приземлювати і балансувати, будувати текст на межі, саме за допомогою фізіологізмів дуже простих.
Гаська Шиян: Ти цю тему зачіпаєш по дотичній, хоча вона якраз є базовою. Нас із дитинства вчать певних речей, особливо дівчаток, вчить релігія, суспільство, тим більше у таких консервативних спільнотах, як моє, львівське, галицьке. Тут накладається християнство і секс у "Совєцькому Союзі". Цей весь мікс перетворюється на щось таке, що заважає людям нормально жити нормальним статевим життям. Заважає молоді досліджувати себе і вивчати свої тіла. В англійській мові є ця дуже класна фраза: make love. У нас вчать, що спочатку ти маєш людину пізнати, тобто зрозуміти, що це твоя людина, а потім уже з нею переспати. А make love подобається тим, що в тебе може бути з людиною уже якийсь час фізичний контакт. І все у вас класно у цьому плані. Так ви ніби ту любов витесуєте. У цьому сексі народжується любов. Базове - це емоційна прив'язаність, це близькість якась духовна чи все-таки базовий - секс і тоді треба вибудовувати все решту?
Любов Якимчук: По-перше, про консервативне суспільство, на яке накладається наше уявлення про любов. У мене не було сильної позиції церкви. Церкви взагалі не було в тому місці, де я жила, - у Первомайську Луганської області. Окрім того, не було якихось таких комплексів, які нам часто передають наші батьки. Моя мама мені читала книжку про любов і секс, коли мені було 11 років. Вона теж розказувала, які бувають стосунки. Старалася розповісти про місячні так, щоби це не було травматичним досвідом, щоби не було трагедією для мене. Тому що її ніхто не попередив, для неї це було чимось жахливим. Вона думала, що вона вже помирає. Тому мене вона до цього готувала. Не було таких проблем, хоча були речі, пов'язані з бабусею, яка виказувала свій погляд, доволі консервативний, на це все. Думаю, якщо дивитися на різні частини нашої країни, то все виглядатиме трохи інакше. У Львові вплив церкви є сильнішим, це більш консервативний світ. У Києві, де я тепер живу, все виглядає зовсім не так. Церква тут не відіграє аж такої ролі, це більш модерне суспільство. Це нормально: у нас існують і такі, і такі суспільства. Є баланс, є різниця, це нормально, це цікаво.
Якщо говорити про любов - про формування парних зв'язків. Якщо говорити навіть фізіологічно, то емоційний зв'язок і секс - невід'ємні. Бо це регулюється одними і тими ж гормонами. Дофамін, який закріплює позитивне реагування на твого партнера. Це все одне. Воно пов'язане. Я не розумію, як це можна роз'єднувати. Якщо не складається у чомусь одному, то й у іншому теж не буде складатись, бо то одне. Це ми так штучно, "культурно" все звикли поділяти. Думаю, що все-таки це ще з доби романтизму. Коли вони поділили фізіологічне та культурне, емоційне сприйняття іншої людини й оспівали тільки одне, знехтувавши іншим. З роками змінювалося ставлення, але розрив стався. Не було точних знань про те, що таке любов. Зараз є вже багато досліджень, які намагаються пояснити, як це працює: просто, точно і ясно. Вони показують, що це все - один процес, його розривати неможливо. Тобто якщо не складається прив'язаність, то і в сексі теж не буде складатися, і навпаки, воно все взаємопов'язане.
Гаська Шиян: Коли в тебе з'являються якісь стосунки з іноземцями, ти бачиш, як легко ці хлопці користуються презервативами. Ти бачиш, що їх навчили одного разу це робити з огірком і бананом у школі і все ок. Я росла у 90-х, і я пам'ятаю, що для хлопців нашого покоління - це було просто приниження. "Типу як це, я буду використовувати презерватив?" Все це закінчувалося тим, що народ "залітав" у 19 років. Ну ясне діло, тут галицький консерватизм, суспільство не залишало особливого вибору, як одразу іти до шлюбу, каятися перед священиком за всі свої гріхи, почувати провину. Я тут можу розказувати безліч смішних історій. Наприклад, одна моя подруга дуже любить переповідати одну таку. Як вона зустріла хлопця, у них стався такий класний одразу зв'язок. Ніби все було: і прекрасний секс, і взаємопорозуміння. Ну і коли настала їхня перша ніч, вона йому зробила мінєт. Відчувала вона, що це найкраще, що може зараз зробити. І все було класно, чувак був у захваті, а наступного ранку він прокинувся зі сльозами на очах і сказав: "Боже, я думав, ти станеш мамою моїх дітей". Добре, що у неї до того були стосунки, і тому не відчула себе після того "шлюхою", що все, "зруйнувала своє майбутнє". Могла адекватно сприйняти, що, мабуть, все-таки не все співпало.
Я зрозуміла річ, що українцям бракує сексуального виховання. Бракує вміння правильно користуватися контрацепцією, вміння експериментувати зі своїм тілом. Бракує розуміння, що це твоє тіло, що ти маєш знати, що тобі подобається, і навіть ти маєш вчити партнерів, що це тобі подобається. Бо якщо не підходить саме такий секс або танець - треба вміти вчасно "встати і вийти".
Любов Якимчук: Я навіть думала про те, що би зробити з нашими школами, щоби діти отримували ту потрібну інформацію про наше тіло. Бо людина - це єдина тварина, яка здатна розуміти, як працює власне тіло. І не тільки про секс, про ці органи, а про тіло загалом. Люди дуже багато не розуміють, про ЛГБТ зокрема. Просто не розуміють, що є речі, які зумовлені генетично. Переважно це все не є питанням культури чи духовності, чого люди не розуміють, бо не знають біології.
Гаська Шиян: Чи ти вигадувала собі любов? Бо є люди, які навіть з віком не міняються. Продовжують собі конструювати об'єкт, впевнено наділяють когось вибраного симпатичного тими рисами, які вони хочуть у ньому бачити. Так само наділяють цими рисами їхні вигадані стосунки. Якщо говорити про письменників, то часто саме ці до такого схильні. Вони у такий спосіб люблять шукати натхнення. У тебе були такі досвіди?
Любов Якимчук: Ну звісно, я ж була підлітком, як і всі. Я ж мала на чомусь тренуватися. Вибирала якогось хлопця, який мені подобався, конструювала це все і страждала. Поки не зрозуміла, що треба покласти край стражданням і нарешті робити якісь справжні, реальні стосунки. Але така, як зараз, я завжди не була.